Тайны Доманевского района: Легенда о вечной любви

23 ноября 2017, 9:00

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Николаевщина окутана старинными легендами, одну из них рассказали в статье, опубликованной на сайте Николаевской областной библиотеки юношества.

У давнину нашими степами гнали татари полонених на кримські невільничі ринки. Зупинилися вони з невільниками на ніч біля річки, яку називали Бакшала. Кажуть, що по-їхньому це означає “щастя”. Гарна була річка, повноводна, а риби було стільки, що вода аж кипіла від живого срібла.

Розпалили багаття, наловили риби. Довго сиділи татари біля вогнищ, наглядаючи за пов’язаними юнаками і дівчатами, мріяли, як продаватимуть їх, який прибуток з того матимуть.

Під ранок сторожу зморив сон. А серед полонених був гордий і дуже хоробрий хлопець, який не хотів бути рабом. І вирішив він тікати. Просив у Бога допомоги і, видно, Бог змилостивився над ним: ослабив пута на руках полоненого. Звільнився хлопець і товаришам допоміг.

Зав’язався тяжкий бій, перебили вони татарських загарбників, але й українських хлопців полягло немало. Гірко плакали над своїми коханими дівчата. Та, щоб пам’ять про них ніколи не згасла, поховали їх на пагорбі, ще й величезну довгу могилу насипали. А тих дівчат, що татари в колотнечі кіньми потоптали та шаблюками порубали, поховали біля річки. І виріс на тому місці чудовий та зелений гай. Душі загиблих дівчат поселилися в тій розкоші дерев та квітів. Взимку шуміли вітри у кронах дерев і вили на “довгій могилі”. Так вили, ніби стріли татарські. А весною в гаю все оживало: зацвітало блакитне море із пролісків. Здавалося, ніби небо прихилялося до землі, в якій лежать українські герої. Потім блакить пролісків переходила у квіт бузку, світлішала, ставала біло-рожевою у квітучих яблунях і грушах, сливах та вишнях, які росли в гаю. А на землі розквітали міріади маленьких сонечок — кульбабок. Така краса, що аж дух захоплює, а аромати від квітів п’янять і манять до себе з такою силою, що ніхто не може пройти мимо гаю. Душі юнаків вселилися в пташок, котрі кожної весни прилітають до своїх чарівних коханих, співають їм пісень про любов і вірність.

Багато років минуло з того часу. Імена тих героїв стерлися з пам’яті людської, а “довга могила” береже свою таємницю. В тому гаю поселилися люди і назвали своє село Зеленим Гаєм.



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *