В четверг познакомились, в субботу поженились: вместе 56 лет пара из Степового

16 апреля 2018, 14:33

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Професія медика небезпідставно вважається найбільш людяною та шляхетною. Парадоксально, але в нашій країні склалося так, що праця медичного персоналу не надто престижна: ані великого заробітку, ані суспільного статусу. Проте, ці професії, найчастіше, обирають не за розрахунком, а за покликанням душі та серця.

Кажуть, що медик ніколи не перестає працювати. Де б він не знаходився, щоб навколо не відбувалося, коли комусь потрібна допомога, — усе кидає і виконує те, що потрібно. Зазвичай, це люди самовіддані, безкорисливі, з сильним характером, твердим, непохитним духом. Це — важка та виснажлива (фізично і морально) праця. І якщо технологічний розвиток зараз полегшив роботу медиків, то їх колегам, що працювали три і більше десятків років тому, було зовсім несолодко. Окрім того, нерідко послідовника Авіценни ми сприймаємо виключно, немов якусь знеособлену постать у білому халаті, забуваючи, що він – звичайна людина, зі своїми проблемами, потребами, бажаннями.
Про свою діяльність, як дитячої медичної сестри та життя, розповіла шанована жителька села Степове — Раїса Антонівна Шаповалова. Вона на пенсії майже 25 років, але через її дбайливі руки «пройшло» чимало (тепер уже дорослих) степівчан і зеленогайців, які з вдячністю та теплом відгукуються про неї.
Корінням Раїса Антонівна походить з Чернігівської області (саме там народилися та побралися її батьки). Сама жінка зростала у селі Макарове Братського району Миколаївської області. Після закінчення школи вступила до Первомайського медичного училища, категорично хотіла бути дитячою медсестрою. Отримавши професію, за направленням потрапила до с. Новоселівка (також Братський район), працювала сестрою-вихователем у дитячому садочку. Тоді вона і познайомилася з чоловіком, котрий повністю змінив її життя. 19-річний Леонід жив у Степовому, восени 1961 року приїхав до Новоселівки по роботі — з напарниками «тягнув» телефонну лінію. Там і побачив молоду красуню з довгою кучерявою косою. Подовгу чекав її біля криниці, до якої вона ходила по воду, аби хоча б заговорити, допомагаючи наповнити відра. По закінченні роботи бригада поїхала до сусіднього села, та Леонід раптом повернувся, прийшов на роботу до Раїси та запропонував малознайомій дівчині їхати з ним у Степове.

«Він запрошував поїхати хоча б подивитися село, лікарню, де можу працювати і, якщо сподобається, залишитися там з ним. У мене тоді був залицяльник, котрий подобався моїй родині, але в мене до нього серце не лежало, здебільшого, через його неохайність. Та що казати, він був справжнісіньким нечепурою. Звичайно, неочікувана пропозиція Леоніда приголомшила. Не знаю, чому погодилися. Приїхали до Степового, ще не як пара, я подивилася лікарню, поспілкувалася з головним лікарем і… погодилася залишитися. Це був четвер. А вже у суботу ми одружилися», — пригадує Раїса Антонівна. (А ще кажуть, що сучасна молодь схильна до легковажних рішень…).

Так почалася історія родини Шаповалових. У минулому році подружжя відсвяткувало 56-ту річницю спільного життя. А тоді, більше півстоліття тому, сім’я дівчини була, м’яко кажучи, не рада такому шлюбу: мама «відтягала» за коси, а брат, котрий проходив службу в армії, навіть взяв відпустку, аби надоумити сестру. Родичі не могли зрозуміти, як дівчина проміняла «завидного» кавалера на звичайного роботягу, молодшого за себе на три роки, та ще й румунського походження. Родичі Леоніда — переселенці, приїхали до села у 1947 році. Батько був росіянином, а мати — румункою. Звичайно, у повоєнній Україні ставлення до румунів толерантним не назвеш. Мама Раїси була впевнена, що усі румуни б’ють своїх дружин, і що коханій донці буде погано з чоловіком.
«Насправді ж, він за 56 років ні разу мене, як-то кажуть, «пальцем не зачепив», ніколи не сказав злого чи образливо слова. Він — чудовий батько, дуже працьовитий. Коли стали жити разом, Леонід влаштувався водієм у радгосп, керівництво дало нам стару «німецьку» хатинку, яку чоловік власноруч відбудував. А свекруха взагалі була «золота», полюбила мене усім серцем і вважала за доньку, а якщо я сварилася з її сином, завжди приймала мій бік», — розповідає Раїса Антонівна.
Жінка на наше прохання поділилася секретом довготривалих гармонійних відносин у шлюбі: «На мою думку, в парі хтось має поступатися. В моїй родині я завжди намагалася бути «меншою», слабшою, м’якішою, поступливою. Звичайно, треба вміти прощати, якщо ви бажаєте зберегти шлюб. В сім’ї трапляється усіляке, тож, потрібно бути готовим пробачати кохану людину за її помилки та недоліки».
Через декілька років після одруження в родині Шаповалових народилася первістка — донька Тетяна. Вже багато років вона мешкає в Одесі. Молодша Ірина проживає у Степовому. Кожна виховала по сину й доньці, а Леонід Степанович та Раїса Антонівна мають змогу побавитися вже й з правнуками — їх троє.
Праця у жінки була надважка, але незважаючи на це, вона любила її всім серцем. Доводилося виконувати професійні обов’язки в непростих умовах — відсутність телефонного зв’язку, бездоріжжя, та за будь-якої погоди, в дощ і заметіль, у будь-який час вона йшла на виклик. В двері хати могли постукати за північ, і кожного разу вона йшла туди, де її потребували її допомоги. Доводилося навіть приймати пологи. Пригадує, як посеред ночі, на трасі зламався автомобіль, у якому везли породіллю, тож, була змушена «ловити попутку». У 60-ті роки в Степовому дітей було чимало. Медичні препарати та обладнання у ті часи з сучасними не порівняти, тому лікувати малечу було непросто. Жінка викладалася на повну. За власної ініціативи ходила робити щеплення до маленьких пацієнтів додому. Не відмовляла і дорослим, коли була потрібна допомога. При цьому, всупереч завантаженню на роботі, завжди встигала присвячувати час родині, а серед сусідів знається як гарна господиня.
1 травня Раїса Антонівна буде святкувати 81-ий день народження. У її житті бувало різне. Чимало негараздів і втрат випало на долю. Але разом з тим — багато любові, поваги та безмежної вдячності від родини і людей. 
На знімку: Р. А. Шаповалова та Степівський сільський голова Л. Г. Балабан.

Юлія Ткач, газета «Маяк»


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *