Життєву історію розповів онук про свого діда, який під ча Другої Світової війні попав до Миколаєва

09 мая 2020, 7:50

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Справжню життєву історію розповів онук, Жайко Євгеній, про свого діда, який під ча Другої Світової війні попав до Миколаєва.

— Жайко Микола Григорович (24.05.1926-02.05.2012) народився та виріс в селі Вільшанка. Був наймолодшим в багатодітній сім’ї. Незабаром після народження помер батько, Григорій Данилович, син козацького полковника. Якось він мені розповідав що в роки голодомору їв дерево акацію, так одного разу одному діду стало його шкода, і він дав йому хліба, за що потім того звинуватили в крадіжці. Дружив з Миколою Кожем’якіним (активістом партизанського руху). Його теж до кінця війни «Кожем’якіним» звали. Одного разу Кожем’якін дав йому вибухівки, щоб мій Дід підклав шашку в вентиляцію німецького складу. Він з однією дівчиною заклали і підпалили шашку. Так як час збігав, треба було тікати, але зі складу вийшло три німці покурити і він (дід) пішов на хитрість — почав ляскати її (дівчину) по сраці, а вона тікати. Німці почали сміятися, не знаючи що їм не довго жити… Так особливо подвигів партизанства у Діда не було.

— Як твій дід уникнув примусового вивозу на роботи до Німеччини?

— Коли прийшов час забирати його остарбайтером, то староста підробив документи,  записавши його рік народження 1927 (замість 1926). Він був маленьким тому німці повірили. До слова, одну односельчанку підміна не врятувала — забрали через рік.

— Як почалась його військова служба?

— Коли повернулася радянська влада, діда відправили служити у Миколаїв  танкістом (на місце тодішньої 4-ї школи, біля Зоопарку), потім його перевели в стрілецький полк чи дивізію у 1944 (точно не пам’ятаю, бо його військовий квиток тітка вкрала). До Берліну дійшов, але радянський прапор на Рейхстагу уже майорів. Одразу після цього його перевели у Маньчжурію, де він і зустрів кінець війни. Підзаробляв голінням (бо мало хто вмів голитись небезпечним станком, а інших взагалі не було).

— Як склалось його життя після війни?

Після війни його перевели до зв’язківців на Уралі, де він ще 7 років служив і дослужився до старшини (і за одно «утішав» тамтешніх жінок).  Комісували його під час епідемії тифу, причому з моргу — помітивши, що він все ще рухається. Там у нього була перша жінка, навіть була дитина, але народилась мертвою (було навіть фото, але Бабуся спалила). Коли його комісували, то його перша жінка відмовилась їхати в Україну, стверджуючи, що не буде мити глиняні підлоги.

 Приїхавши додому, він зустрів друга по службі з сусіднього села. Він теж був партизаном і служив з  дідом в танкових військах. Тоді дід і познайомився з його сестрою Любою (моєю Бабусею).

Короткі спогади про дідові розповіді. Це одна історія, проте існують і інші, і не десяток а мільйони. Усіх з Перемогою!

8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини. Пам’ятну дату і сьогодення розділяють цілих 75 років. Але і сьогодні подвиг дідів та прадідів залишаеться тим самим невичерпним джерелом патріотизму та символом відданості своєму народу.

День пам’яті і примирення – це час для того щоб сказати «спасибі» ветеранам, згадати жертв концтаборів та послухати спогади тих, чиє дитинство пало на воєнні часи.

Записав Владислав Кордик, студент «сухомлинки»

Раніше повідомлялося: Мой прадед дошёл до Берлина – рассказал студент-политолог из Николаева.


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *