Мост, переживший на Николаевщине столетнюю историю, просит ремонта

10 сентября 2018, 1:33

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Деякі звичні нам речі та місця Миколаївщини, здавалося б непримітні на перший погляд, насправді могли б розповісти купу цікавого. Звичайно, якщо б могли говорити. От і у Криничках Миколаївського району є місток, який став “свідком” багатьох історичних подій. Та й загалом “бачив”, як жило і розвивалось село протягом цілого століття. Про те, як його будували та реконструювали розповідає краєзнавець, голова ГО «ОКМР «Світовид», член ГО «Краевед» Віктор Дробний.

Здавна село Кринички розділене довгою та широкою балкою. Останні роки тут сухо, та раніше восени і навесні вона перетворювалася на бурхливий потік, що заливав усю балку з краю в край, підтоплював господарства по вулиці Садовій та Поштовій. На Садовій, зокрема, потоком у людей часто забирало скирти. Іноді бувало так: пливе скирта, а на ній сидять кури і голосно висловлюють своє невдоволення тим, що довелось ось так залишити свою господу.

Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття село Кринички, а на той момент німецька колонія Шенфельд, було важливим транспортним вузлом. Через нього можна було потрапити з міста Миколаєва як до німецьких колоній Карлсруе та Ландау (Степове та Широкий Лан), так і до колонії Зульц (нині не існує) та села Веселий Кут (нині не існує). Також через село проходили дороги на Новогригорівку і далі до залізниці в селі Трихати та Кам’яну Балку і Кир’яківку.  Також досить важливим шляхом був напрямок на село Петрівка, де на межі століть було збудовано цегельний завод барона Мааса. Всі ці шляхи, так чи інакше, перетиналися та зустрічалися в селі Кринички. Та от невелика проблема. З початком осінньої та до завершення весняної непогоди чи просто після сильної зливи, переїзд через Криничанську балку ставав проблемою. Вона перетворювалася у непрохідне болото.

Ймовірно у ХІХ столітті тут існував якийсь невеликий дерев’яний місток, та документальних підтверджень цьому не знайдено. Сучасний же міст почали зводити у 1902 році. Офіційне рішення про початок будівництва залізобетонної конструкції прийнято на засіданні Одеського повітого земства в серпні 1902. На зведення об’єкта було виділено 6500 рублів.

Можна вважати, щоймовірно усі роботи були завершені у 1908 році.Принаймні, у документах Одеського повітового земства подальших відомостей про роботи на цьому об’єкті не знайдено.

Чи відчув на собі міст перипетії буремних років національно-визвольних рухів українського народу 1917-1920 років, достовірно невідомо. Документів не збереглось, а жителів, котрі могли б щось розповісти, вже немає.

Міст чесно і добросовісно слугував усім тривалий час. На початку Другої світової війни його намагалися підірвати радянські солдати. При налаштуванні мін сталася детонація, пролунав сильний вибух, солдати загинули, а міст залишився неушкодженим. (Зі спогадів Лідії Антонівни Меншової ).

У післявоєнний час під час весняних та осінніх паводків через міст учні добиралися до школи. І хоч іноді це виглядало як перепливання бурхливого потоку води трактором, та все ж він справно служив свою службу.

Вигляд мосту на середину 50-х років ХХ ст. автор невідомий

Наприкінці 70-их років минулого століття міст зазнав реконструкції. Кам’яні перила зняли. Встановлені бетонні блоки та залізні перила. Фактично старий міст заховався під ними та асфальтовим покриттям. Зараз через збільшення транспортного навантаження міст потребує ремонту.


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *