Страшные воспоминания: как молитва матери спасла сына

15 октября 2018, 12:18

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Душа боліла ще зночі, десь із 3- тьої…. Щеміло серце, пронизливо нило в грудях. Сама не розуміла, що зі мною коїлося… Хоча ні, добре розуміла, адже із травня того страшного 2014 року мій син, моя кровиночка, був там, у Слов’янську. А чи там? Можливо, вже в іншому місці… 
Ще не дзвонив. Тільки вчора чула голос, такий рідний і милий голос своєї дитини. Сміявся, жартував, заспокоював. Намагався говорити про все, тільки не про війну.
Глипнула на календар на стіні — 11 липня. Прочитала молитву: знову просила у Божої Матінки заступництва за свою дитину та його побратимів. Пішла на роботу…
Декілька разів намагалася додзвонитися, але безрезультатно.
А вже десь о 5-ій вечора подзвонив. Перше спросив:
— Як справи? Нічого не болить?
— Та ні, а ти як?- все, як завжди ,питаю.
— Нормально! — І все щось торочить-торочить дивно . А потім:
— Мам, не хвилюйся. У мене все добре. Чекаю на вертоліт….
— А де ти летітимеш? На завдання?
— Ні, думаю, додому скоро. Я поранений….
Слухавка прикипіла до руки, здавалося весь світ зчорнів, затих. Нічого не могла вимовити, ніби зціпеніла.
— Тільки ти не хвилюйся, все добре. Бачиш, я ж живий, сміюся, говорю. Все нормально. Бувай… Подзвоню. Не хвилюйся тільки…
І пропав. На два дні пропав…
А по телевізору у новинах заговорили про Зеленопілля… «Гради», міномети, «Торнадо». Якісь сектори… А жертв скільки…Скільки їх соколиків полягло, а поранено… Боже милий…
Два дні шукали. Під частиною 79-ої аеромобільної бригади з матерями, дружинами стояли, телефонували скрізь… Але ніхто нічого не знав…
— Зателефонує,- заспокоювали. — Знайдеться. Може, в Одеському госпіталі, може, в Київському, в Дніпропетровському….
Знайшли. У Дніпропетровському… Першими везли тяжких, дуже тяжких, від яких непритомніли медики. Мого не було.
На той час телевізор був одним із головних інформаторів, єдиною надією, і таким болем, що до цих пір німіє тіло від спогадів. Молилася за кожну дитину, бо сама — мати.
Зателефонував сам.:
— Все добре, мам. Просто так сталося. Уже все добре, все позаду.
Мені Бог поміг, твій Бог , про якого ти весь час говорила. Дякую за молитви, мамо. А знаєш, тут, у госпіталі, дітки приходили, принесли малюночки. Такі смішні… Я зараз зрозумів, що вони для мене є таким рідним, і теплим. Всю палату ними обвішали , значить недарма ми там були, недарма…
Ох, недарма, дитинко, недарма… А скільки полягло, скільки згинуло безвісти…Скільки болю, сліз…
А потім реабілітація. ..Потім ще більший біль.
Прокинусь серед ночі, а він голову під кран — холодною водою нічні видіння хотів змити. А скільки автомат шукав…. Прокинеться і шукає, шукає… Поки не згадає, що вдома… Вдома…

Тепер лише одне питання в голові :
— Коли, коли скінчиться та клята війна?
А відповіді ніхто дати не може. Тому щемить материнське серце ще більше…

На странице в Facebook Ludmila Malyuta


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *