В Николаеве много пофигизма, бомжей, а мало дорог, муниципального транспорта и ответственности власти

17 июля 2018, 15:57

Читают: 0 Комментариев: 0 Рейтинг:  
 

Знаєте, що об’єднує український Миколаїв і німецький Маґдебурґ? Травма. Обидва міста були промисловими містами Радянського Союзу та НДР відповідно, а із завершенням цього періоду в історії, коли СРСР і Німецька Демократична Республіка припинили своє існування, втратили свою промислово-виробничу міць і… розгубилися.

Очевидно, втрата головних профільних виробництв спричинила й утрату ідентифікації. Якщо галицький Львів давно здобув статус культурної столиці України, Харків пам’ятає себе першою столицею та й досі почувається освітнім та науковим центром, самозакохана Одеса завжди була і є «перлиною у моря», то Миколаїв і Маґдебурґ, за відчуттям містян кожного з цих міст, − провінція, не найкраще місто.

Миколаївці полюбляють шукати себе в антирейтингах міст, жителі Маґдебурґа звикли до кпинів колишньої ФРН щодо архітектурних та інших наслідків соціалізму. Миколаївці часто пишуть епітафії своєму містові у соцмережах, маґдебурґці лишень не вірять компліментам і дуже здивовано скидають брівми на твоє “nice city”: «Nice?». Але є й відмінність між мешканцями двох зазначених міст. Маґдебурґці все ж таки намагаються брендувати місце, де живуть.

Жив якось у них фізик і винахідник Отто фон Ґеріке, розробляв вакуумну техніку, викачуючи повітря з на півсфер, поєднаних між собою, − так вони не просто назвали його ім’ям університет та інші локації, вони зробили з нього справжній бренд: рекламні салогани типу «Отто знає більше» чи «Отто любить чистоту» можна побачити всюди.

Часто на зупинках громадського транспорту стоять люди, тримаючи еко-сумки з логотипом Маґдебурґа. І хоча це не туристичний центр, скрізь можна купити тематичні сувеніри. Тривалий час у нас неможливо було знайти ані поштівки із зображенням Миколаєва, ані зустріти на вулиці людей у «миколаївських» футболках.

Ситуацію взялася виправляти директорка «Світлої майстерні» Світлана Чебанова. Художниця розробила поштівки, кружки, футболки, еко-сумки з логотипами рідного міста. Така продукція виявилася дуже затребуваною, адже миколаївці хочуть передавати вітання в інші міста та дарувати унікальні фірмові сувеніри.

А днями миколаївський сегмент соціальної мережі відгукнувся на флешмоб #ЯТУТЖИВУ, затіяний з метою мобілізувати останні крихти віри миколаївців у своє місто. Мова не йшла про заперечення муніципальних проблем чи вбогу культурну сліпоту, не про куликове болото, яке прийнято хвалити за промовчанням, й не про безпідставний оптимізм.

Йшлося про те, аби прибрати з розмов про проблеми міста цвинтарні інтонації, готично-безпросвітні узагальнення, безнадію та “непозбувну бентегу”. Одна річ – бідкатися, обурюватися, гнівитися щодо конкретних негативних реалій, випадків, зловживань тощо, інша – ховати місто, не вірячи у перспективу відродження.

Флешмоб світлих інтонацій підтримали відомі та активні жителі Миколаєва.

Так, «філософ, нонконформіст і феміністка», як пише про себе Олеся Левченко,   крім фото з гештеґом, написала саркастично-веселий фейлетон про миколаївське автобурчання, що починається словами: «У жителей нашего славного городка есть «замечательный» ритуал − просыпаться и начинать безудержно критиковать все вокруг, буквально исходить слюной от обилия эпитетов во рту. В первую очередь попадает, конечно, виду из окна. То собаки разлеглись в непотребных позах. Так они только в Нико позволяют себе разваливаться, киевские собаки так лапы никогда не раскорячивают. То бомж, бедолага, дольше положенного роется в мусорном баке, оскорбляя наш незамутненный взор своим видом. В Одессе бомжы гораздо дисциплинированнее и чище, и воняют они совсем по-другому, и график для них составляют специальные инстанции по ревизиям баков, чтобы никто их не видел».

Самоіронії нам не бракує, активності жителів – теж. Бракує нормального електричного муніципального транспорту, чистого вокзалу, бракує доріг і відповідальності міської влади та звичайних жителів, які вночі можуть викопати посаджені волонтерами квіти з клумби. У нас забагато мародерства, безкарності та пофігізму. І з усім цим треба щось діяти. Але бажано – не втрачати надії на реанімацію славетного колись міста святого Миколая.

Чудові фото усміхнених миколаївців і їхнього рідного міста шукайте на Фейсбуку за гештеґом #ятутживу.

Тетяна Монахова


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *